ПОЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР КРИВОГО РОГУ: ЮРІЙ ВІЛКУЛ, ОЛЕКСАНДР ВІЛКУЛ І СИСТЕМА ВЛАДИ, ЯКА ПЕРЕЖИЛА ПАРТІЇ, ВИБОРИ ТА ВІЙНУ

Юрій Вілкул Олександр Вілкул

Юрій Вілкул та Олександр Вілкул. Фото: Wikimedia Commons / prm.ua.

Якщо попередні матеріали цієї серії показували окремі вузли криворізької системи - фінанси, інфраструктуру, соціальну політику, освіту, медицину, медіа та «Інститут розвитку міста», то тут ми підходимо до центру конструкції. Політичний центр Кривого Рогу багато років персоніфікований двома прізвищами, які насправді є одним прізвищем: Вілкул.

Юрій Вілкул формально очолює міську вертикаль як секретар міської ради та виконувач обов'язків міського голови. Його син Олександр Вілкул станом на 2026 рік не є мером і не є депутатом міськради, але очолює Раду оборони Кривого Рогу, регулярно представляє місто на офіційних заходах, бере участь у презентації міських програм, ветеранських, освітніх, спортивних і комунальних проєктів, а політична сила з його прізвищем має найбільшу фракцію в міській раді.

Тому головне питання цього матеріалу не «хто з них мер?». Головне питання - як формальна влада батька, політичний капітал сина, партійна фракція, Рада оборони, кадрова вертикаль, бюджетна комунікація і багаторічна історія політичної спадковості складаються в одну систему.

Важливо: цей матеріал не стверджує існування незаконної «сімейної змови» або злочинного угруповання. Поняття «система», «вертикаль» і «політичний центр» тут є аналітичними оцінками, заснованими на формальних посадах, виборчих результатах, кадровій тяглості, офіційних документах, деклараціях, партійній структурі та публічній ролі обох Вілкулів.

1. Юрій Вілкул: людина, яка фактично керує містом з 2010 року з короткою перервою

Юрій Григорович Вілкул уперше став міським головою Кривого Рогу у 2010 році. До цього він був ректором Криворізького технічного університету, депутатом і головою Дніпропетровської обласної ради. На вибори мера 2010 року він ішов від Партії регіонів.

У 2015 році Вілкул переобирався вже від «Опозиційного блоку». У 2020 році - від політичної сили «Блок Вілкула "Українська перспектива"». Назви партій змінювались, але персональний політичний центр залишався майже незмінним.

Джерела: Українська правда, історія виборів 2020 року; ЦВК, вибори до міськради 2020 року.

2. Вибори 2015 року: 752 голоси, протести і перевибори

Найгостріша політична криза навколо Юрія Вілкула сталася після другого туру виборів 15 листопада 2015 року. За офіційним підрахунком він випередив Юрія Милобога лише на 752 голоси: приблизно 49,3% проти 48,8%. Команда Милобога заявила про фальсифікації, у місті почалися протести, результати оскаржувалися, а політична криза вийшла на національний рівень.

23 грудня 2015 року Верховна Рада призначила позачергові вибори міського голови. 27 березня 2016 року Юрій Вілкул уже здобув переконливу перемогу. Екзит-пол давав йому 70,9%, а політичний конфлікт фактично завершився його поверненням із набагато сильнішим мандатом.

Цей епізод важливий для розуміння феномену Вілкула-старшого: навіть після масштабного скандалу система не розвалилася. Навпаки, повторні вибори підтвердили, що у значної частини міста Вілкул мав дуже стійку електоральну базу.

Джерела: Українська правда; «За мир і стабільність». Як Кривий Ріг обрав Вілкула; Укрінформ.

3. 2020 рік: Вілкул знову перший, але знімається з другого туру

На виборах 2020 року Юрій Вілкул знову показав, що персональна підтримка не зникла. У першому турі він отримав 46,27%, тоді як кандидат «Слуги народу» Дмитро Шевчик - 25,20%.

Однак перед другим туром Вілкул несподівано зняв кандидатуру, пославшись на стан здоров'я, і підтримав Костянтина Павлова. Павлов переміг Шевчика, отримавши 97 591 голос проти 69 369.

Політично це був дуже показовий момент: Вілкул залишився здатним фактично визначити, кому передасть свій електоральний ресурс.

Джерела: Суспільне; Українська правда.

4. Смерть Павлова і повернення Юрія Вілкула

15 серпня 2021 року міський голова Костянтин Павлов загинув. Через десять днів секретар міськради Олександр Котляр склав повноваження, а 25 серпня секретарем міської ради обрали Юрія Вілкула.

Відтоді саме секретар міськради виконує обов'язки міського голови. У декларації за 2025 рік Юрій Вілкул прямо вказує посаду: «секретар міської ради, виконуючий обов'язки міського голови».

Тобто людина, яка у 2020 році формально відмовилася від боротьби за мерство через здоров'я, уже з серпня 2021 року знову опинилася на вершині міської виконавчої конструкції.

Джерела: Українська правда про смерть Костянтина Павлова і політичний контекст; декларація Юрія Вілкула за 2025 рік.

5. Партія, яка носить прізвище Вілкула

Політична сила «Блок Вілкула "Українська перспектива"» формально є окремою політичною партією. За даними ЄДР, партія існує з 2014 року, а нинішню назву отримала після кількох перейменувань.

На виборах 2020 року партія отримала у Криворізькій міській раді 19 із 54 мандатів, або 35,19% складу ради. Це був найбільший результат серед усіх політичних сил.

Станом на 2026 рік офіційний сайт міськради показує, що фракція «Блоку Вілкула» все ще налічує 19 депутатів, а головою фракції є Юрій Вілкул.

Іншими словами, виконувач обов'язків міського голови одночасно є головою найбільшої депутатської фракції у міськраді - фракції партії, яка носить його сімейне прізвище.

Джерела: ЦВК; Криворізька міська рада, актуальний склад фракцій; ЄДР, політична партія.

6. Вплив не закінчується міськрадою: районні ради

На місцевих виборах 2020 року «Блок Вілкула» отримав потужне представництво не лише у міськраді, а й у районних у місті радах. Наприклад, в Інгулецькому районі партія отримала 16 мандатів і 47,06% складу, у Саксаганському - 12 мандатів, у Центрально-Міському - 11, у Покровському - 10, у Металургійному - 10, у Довгинцівському - 12.

Це важлива деталь: політична система Вілкулів - не лише кабінет на площі Молодіжній. Це мережа представництва на рівні районів, де вирішуються питання соціальної політики, освіти, місцевого благоустрою та адміністративної роботи.

Джерело: архів місцевих виборів ЦВК 2020 року.

7. Олександр Вілкул: політичний капітал, який будувався далеко за межами Кривого Рогу

Олександр Юрійович Вілкул почав політичну кар'єру не з міської ради. У 2005 році він очолив міський осередок Партії регіонів у Кривому Розі. До цього зробив кар'єру в гірничо-металургійному секторі, працював генеральним директором Північного ГЗК та керівником гірничорудного дивізіону «Метінвест Холдингу».

У 2006 році став народним депутатом від Партії регіонів. У 2010 році очолив Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Наприкінці 2012 року Віктор Янукович призначив його віцепрем'єр-міністром України. Після Революції Гідності Вілкул повернувся до парламенту вже як один із лідерів «Опозиційного блоку».

У Верховній Раді VIII скликання він був №2 у списку «Опозиційного блоку», заступником, а згодом співголовою фракції.

Джерела: Верховна Рада, V скликання; Верховна Рада, VIII скликання; Указ Президента від 25.12.2012.

8. Від Партії регіонів до Опозиційного блоку

Політичне походження Олександра Вілкула документально очевидне: Партія регіонів, уряд Миколи Азарова, «Опозиційний блок». У 2014 році він був другим номером списку «Опоблоку», а у 2019 році став кандидатом у президенти від частини «Опозиційного блоку» після розколу з групою Бойка-Медведчука.

До 2022 року Вілкул виступав за значно м'якшу модель відносин із Росією, ніж та, яку він відстоює після повномасштабного вторгнення. «Українська правда» у 2023 році нагадувала, що ще у 2019 році він говорив про необхідність налагодження відносин з РФ.

Сам Вілкул після 2022 року неодноразово заперечував, що був проросійським політиком, і заявляв, що його позиція завжди була проукраїнською, хоча визнавав, що після російської агресії старі моделі нейтралітету та співпраці втратили сенс.

Джерела: Українська правда, профіль кандидата 2019 року; інтерв'ю Олександра Вілкула, 2022; інтерв'ю, 2023.

9. 24 лютого 2022 року: політична біографія Олександра Вілкула різко змінюється

Повномасштабне вторгнення стало точкою, після якої політичний образ Олександра Вілкула змінився радикально. 25 лютого 2022 року рішенням виконкому у Кривому Розі створили Раду оборони міста, а її головою став Олександр Вілкул. 26 лютого міський портал повідомив також про розпорядження голови обласної військової адміністрації щодо призначення Вілкула начальником військової адміністрації Кривого Рогу.

Саме у перші місяці вторгнення він став одним із головних організаторів оборонного та гуманітарного контуру міста. Його роль у цей період визнавали навіть медіа, які до війни ставилися до нього критично. Українська правда у травні 2022 року назвала його одним із найбільших політичних сюрпризів війни.

Джерела: офіційний міський портал про створення Ради оборони; повідомлення від 26.02.2022; Українська правда.

10. Законність Ради оборони оскаржували - суди залишили її в силі

У 2024 році створення Ради оборони Кривого Рогу та призначення Олександра Вілкула її головою оскаржувалося в адміністративному суді. Дніпропетровський окружний адміністративний суд 26 липня 2024 року відмовив у задоволенні позову, а 24 жовтня 2024 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.

Тому твердження, що Рада оборони міста «взагалі незаконна», після цих рішень не відповідає встановленому судами стану.

Джерело: справа №160/11829/24 та рішення судів.

11. Але найцікавіше - як далеко вийшла роль голови Ради оборони за межі чисто оборонних питань

Після стабілізації ситуації навколо міста Олександр Вілкул не зник із публічного управління. Навпаки, офіційний сайт міськради та міські ресурси регулярно показують його не лише на військових чи безпекових подіях, а й на заходах, пов'язаних зі спортом, освітою, ветеранами, соціальними програмами, комунальними підприємствами, міською інфраструктурою і нагородженнями.

У 2026 році голова Ради оборони відкриває ветеранські спортивні турніри, зустрічається з учнями та тренерами, відвідує Університет третього віку, вручає міські нагороди комунальникам і медикам, бере участь у презентації соціальних програм.

Формально це не робить його міським головою. Але політично це створює ефект паралельної публічної вершини міської влади.

Джерела: Університет третього віку, 2026; нагородження комунальників та служб, 2026; Veterans Family Games, 2026.

12. Формальна конструкція: батько керує містом, син - Радою оборони

Юридично система розділена. Юрій Вілкул - секретар міської ради та виконувач обов'язків міського голови. Саме він має формальні повноваження органу місцевого самоврядування, підписує рішення, керує міськрадою і виконкомом у межах закону.

Олександр Вілкул - голова Ради оборони Кривого Рогу. Його роль випливає з воєнного та безпекового контуру, а не з виборної посади мера.

Але політичний вплив не завжди збігається з юридичною посадою. І саме тому систему потрібно оцінювати за фактичними маркерами: кого цитує міський сайт, хто презентує міські програми, хто представляє місто у кризових ситуаціях, чиє ім'я носить найбільша фракція і хто залишається головним політичним брендом Кривого Рогу.

13. Найбільша фракція носить прізвище сина, а очолює її батько

Це, мабуть, найкоротший опис усієї моделі.

Партія називається «Блок Вілкула "Українська перспектива"». На виборах 2020 року її першим кандидатом у Криворізьку міську раду був Юрій Вілкул. У 2026 році Юрій Вілкул очолює однойменну фракцію з 19 депутатів. Олександр Вілкул був першим кандидатом цієї самої політичної сили на виборах до Дніпровської міської ради у 2020 році.

Тобто партійний бренд не є випадковим збігом назв. Це персоналізований політичний проєкт сім'ї.

Джерела: ЦВК, Кривий Ріг; ЦВК, Дніпро.

14. Інформаційний контур: понад 90% оплачуваних матеріалів із прізвищем Вілкул

У попередньому розслідуванні ми вже показали, як працює медійна система міста. КП «Інститут розвитку міста» роками купує висвітлення через приватні сайти, телеканали, радіостанції та газети, паралельно місто фінансує комунальну ТРК «Рудана».

Найважливіша цифра була отримана не нами, а аналітиками DOZORRO Transparency International Ukraine. У вибірці оплачуваних міськими структурами онлайн-публікацій за 2025 рік Юрій та Олександр Вілкули згадувалися більш ніж у 90% матеріалів. В окремих медіа показник перевищував 97%.

Це не доводить, що кожен матеріал є незаконною політичною рекламою. Але це дуже сильний індикатор того, що бюджетна комунікація персоналізує діяльність міста через конкретне політичне прізвище.

Джерела: DOZORRO; Перший Криворізький.

15. Тобто медійна влада теж має два обличчя

Офіційні рішення та частина господарської діяльності міста подаються через Юрія Вілкула як виконувача обов'язків мера. Воєнні, ветеранські, соціальні, гуманітарні та дедалі частіше цивільні міські теми подаються через Олександра Вілкула як голову Ради оборони.

Для мешканця, який не розбирається у юридичній конструкції органів влади, результат простий: обидва прізвища постійно присутні в одному інформаційному полі, а діяльність міста системно персоналізується через Вілкулів.

16. Кадрова вертикаль: чому система не залежить від одного кабінету

Попередні матеріали цієї серії показали десятки чиновників, які працюють у міській вертикалі роками: фінанси, соціальна політика, освіта, медицина, інфраструктура, преса, адміністративні структури, комунальні підприємства.

Суть довговічної політичної системи не в тому, що один політик особисто телефонує кожному директору департаменту. Система сильна тоді, коли ключові люди десятиліттями працюють у звичних правилах, переходять між посадами, зберігають інституційну пам'ять і не потребують щоденних політичних команд.

Саме тому «влада Вілкулів» - це не лише Юрій і Олександр. Це кадровий контур, сформований за багато років їхнього домінування.

17. Юрій Вілкул: зарплата від 219 тисяч до 1,19 мільйона гривень

У декларації за 2015 рік Юрій Вілкул вказував 219 664 грн зарплати міського голови. У декларації за 2024 рік його зарплата становила 1 409 189 грн, а у 2025 році - 1 193 618 грн.

Тобто порівняно з 2015 роком номінальна зарплата зросла більш ніж у п'ять разів. Це не є доказом незаконного збагачення - за десятиліття радикально змінилися зарплати, інфляція та система надбавок. Але для політичного профілю важливо бачити, наскільки вигідною стала довготривала чиновницька позиція.

Джерела: декларація за 2015 рік; декларація за 2024 рік; декларація за 2025 рік.

18. У 2025 році доходи Юрія Вілкула від банків перевищили зарплату

Декларація за 2025 рік показує цікаву фінансову картину. Юрій Вілкул отримав 1,193 млн грн зарплати, 283,3 тис. грн пенсії, 302,5 тис. грн процентів у ПриватБанку і ще 1,484 млн грн процентів у ПУМБ. Також він задекларував 51,9 тис. грн доходів від цінних паперів та 567 тис. грн погашення номіналу ОВДП.

Тобто самі лише проценти від банків у 2025 році становили близько 1,79 млн грн - більше, ніж його річна зарплата.

Це не підозра, а прямий наслідок значних банківських активів, які Юрій Вілкул роками декларує.

Джерело: НАЗК, декларація за 2025 рік.

19. Майже 12 мільйонів гривень на одному рахунку

У декларації за 2025 рік Юрій Вілкул вказує 11 775 367 грн на рахунку у ПУМБ та майже 200 тис. грн у ПриватБанку. Дружина також має банківські активи.

Ще у 2015 році Вілкул декларував 2,8 млн грн готівкою, 59 тис. євро та 48 тис. доларів. Тобто значні накопичення у сім'ї з'явилися не вчора.

Джерела: Українська правда, декларація 2015; декларація 2025.

20. Нерухомість Юрія Вілкула

У декларації за 2025 рік родина декларує кілька великих об'єктів, більшість із яких набуті давно. Зокрема, житловий будинок дружини площею 255,4 м², земельну ділянку 2640 м², ще одну ділянку 800 м², житловий будинок площею 275,1 м², елінг 74,5 м² та гараж.

Сам факт великої нерухомості не означає порушень. Важливо, що основні права виникли ще у 2001-2004 роках, тобто задовго до нинішнього періоду управління містом.

Джерело: НАЗК.

21. Два Land Cruiser у 2024 році - подарунок від сина

У 2024 році в декларації подружжя Вілкулів з'явилися два Toyota Land Cruiser. Юрій Вілкул отримав Land Cruiser 2013 року вартістю 881 045 грн, його дружина - Land Cruiser 2004 року вартістю 563 869 грн.

За даними декларації та аналізу місцевого видання «СВОЇ», автомобілі були оформлені як негрошові подарунки від сина - Олександра Вілкула.

Цей епізод цікавий не через автомобілі як такі. Він показує одну важливу проблему для OSINT після 2020 року: Олександр Вілкул більше не зобов'язаний подавати щорічну декларацію, тому його сучасні доходи та активи значно менш прозорі, ніж статки батька.

Джерела: Перший Криворізький; СВОЇ.

22. Олександр Вілкул: остання публічна декларація показувала мільйонні валютні активи

Олександр Вілкул після завершення депутатських повноважень у 2019 році подав декларацію після звільнення у 2020 році. Вона залишається останнім повним публічним майновим зрізом, доступним через систему обов'язкового декларування.

У ній він вказував, зокрема:

3 860 396 доларів США на рахунку в УкрСиббанку;
384 000 доларів США готівкою;
310 000 євро готівкою;
300 000 грн готівкою;
мільйонні гривневі банківські залишки.

Ці цифри підтверджує безпосередньо Реєстр декларацій НАЗК. Вони не є оцінкою журналістів.

Однак важливо не робити логічної помилки: це стан активів на той момент, а не доказ того, що ці самі суми залишаються у Вілкула у 2026 році.

Джерело: офіційна декларація Олександра Вілкула.

23. У 2017 році у Вілкула було ще більше - майже 3,94 млн доларів на рахунку

Декларація за 2017 рік показувала ще більший валютний баланс: 3 934 771 долар США на банківському рахунку, 511 тис. доларів готівкою та 310 тис. євро готівкою.

У наступних деклараціях суми поступово змінювалися, а відсотки від банківських вкладів давали Олександру Вілкулу сотні тисяч гривень річного доходу.

Джерело: НАЗК, декларація за 2017 рік.

24. Звідки такий фінансовий старт

Важливо пам'ятати, що до великої політики Олександр Вілкул був топменеджером гірничо-металургійного бізнесу. У 2006 році, коли його вперше обирали народним депутатом, Верховна Рада вказувала його як генерального директора Північного ГЗК, а згодом - директора гірничорудного дивізіону «Метінвест Холдингу».

Тому сам факт великих накопичень не можна автоматично пояснювати політичною посадою. Для цього потрібен окремий багаторічний аналіз доходів до депутатства, зарплат у промисловості, продажів активів та банківських процентів.

Джерело: Верховна Рада, дані на момент обрання 2006 року.

25. Проблема прозорості: людина з великим фактичним впливом сьогодні не є декларантом

Ось один із головних парадоксів нинішньої конструкції. Олександр Вілкул регулярно представляє місто, очолює Раду оборони, коментує міські програми і має величезний медійний вплив. Але він не обіймає виборної посади міського голови чи депутата і, відповідно, не подає щорічні декларації як звичайний посадовець місцевого самоврядування.

Тому суспільство бачить значно менше інформації про сучасний майновий стан людини, яка фактично залишається одним із центральних публічних управлінських акторів міста.

26. Рада оборони як новий політичний центр після 2022 року

Під час прямої загрози Кривому Рогу у 2022 році Рада оборони виконувала очевидну кризову функцію: оборонні споруди, евакуація, логістика, допомога військовим, гуманітарні питання, робота критичної інфраструктури.

Проблема для політичного аналізу починається не тут. Вона починається тоді, коли інституція, створена для оборонних умов, стає постійним публічним брендом і бере участь у презентації широкого кола мирних муніципальних програм.

Це не обов'язково незаконно. Але політично така модель дає голові Ради оборони величезний ресурс публічності без необхідності обіймати класичну виборну посаду.

27. Бюджет міста і Рада оборони: хто платить, хто отримує політичний ефект

Офіційні міські ресурси повідомляють про мільярди гривень допомоги військовим частинам за сприяння Ради оборони. Формально значна частина ресурсів походить з міського бюджету, тобто з коштів територіальної громади, а не з приватного фонду політика.

Саме тому в інформаційній комунікації критично важливо розділяти поняття: «місто виділило кошти», «Рада оборони організувала», «благодійний фонд передав», «Олександр Вілкул особисто подарував». Коли ці межі стираються в заголовках і сюжетах, бюджетний ресурс легко перетворюється на персональний політичний капітал.

28. Медіамашина як підсилювач політичного центру

У попередніх частинах ми показали, що система медіависвітлення складається з Управління преси, комунальної «Рудани», інформаційного відділу ІРМ та приватних медіапідрядників. Лише видимі великі контракти і фінансування на 2026 рік вимірюються десятками мільйонів гривень.

Коли в такій системі понад 90% оплачуваних матеріалів містять прізвище Вілкул, питання вже не лише у комунікації. Це питання політичної конкуренції: який приватний кандидат може дозволити собі роками мати порівнянну присутність у місцевому інформаційному просторі?

29. Чому система живуча

Система Вілкулів пережила Партію регіонів. Пережила розпад політичної конструкції Януковича. Пережила «Опозиційний блок». Пережила скандальні вибори 2015 року. Пережила зміну мера у 2020 році. Пережила смерть Костянтина Павлова. Пережила повномасштабне вторгнення.

Причина, на мою думку, проста: вона ніколи не була лише партійною.

особиста електоральна впізнаваність Юрія Вілкула;
національний політичний досвід Олександра Вілкула;
найбільша фракція міськради;
сильне представництво у районних радах;
десятиліттями сформований кадровий корпус виконкому;
контроль над формальним міським управлінням;
публічна роль Ради оборони;
розгалужена бюджетна інформаційна система;
соціальні, ветеранські та гуманітарні програми, які створюють постійний контакт із виборцем.

30. Чи означає це, що Кривий Ріг «повністю контролюється» однією сім'єю?

Ні. Таке формулювання було б занадто примітивним. У місті є інші партії, державні структури, правоохоронні органи, військові, великі промислові групи, громадські організації, незалежні журналісти та центральна влада. Міський бюджет затверджують депутати, а не одна людина.

Але і протилежне твердження - що Вілкули є просто двома пересічними політиками серед десятків інших - теж не витримує фактів.

Вони мають унікальну комбінацію формального, партійного, історичного, інформаційного та кризового впливу, якої немає у жодної іншої політичної сім'ї міста.

31. Батько - інституція, син - бренд

Моя аналітична модель виглядає так: Юрій Вілкул - інституційний центр. У нього формальна посада, підпис, фракція, виконком, кадрова машина, десятиліття особистої міської історії та електоральна база. Олександр Вілкул - політичний і публічний центр. У нього бренд, Рада оборони, національна впізнаваність, воєнний авторитет, міжнародні контакти, медійна присутність та політична сила, що носить його прізвище.

Разом ця конструкція значно сильніша, ніж кожен з них окремо.

32. 2022 рік фактично перезапустив політичний бренд Олександра Вілкула

До повномасштабного вторгнення його політична кар'єра була жорстко пов'язана з Партією регіонів, урядом Азарова та «Опозиційним блоком». Після 24 лютого він отримав нову легітимність - як організатор оборони рідного міста.

Це не означає, що його робота у 2022 році була «піаром». Загроза місту була реальною, і відповідальність була реальною. Але політичний наслідок теж реальний: людина з токсичним для частини України довоєнним брендом отримала образ одного з символів спротиву на півдні Дніпропетровщини.

І саме цей новий образ сьогодні є одним із найсильніших ресурсів системи.

33. Найслабше місце системи - змішування ролей

Коли мешканець бачить, що Олександр Вілкул представляє міський бюджетний проєкт, часто складно зрозуміти, де закінчується Рада оборони і починається виконком; де гроші міста, а де допомога фонду; де посадова комунікація, а де політичний бренд.

Саме ця розмитість вигідна будь-якій довготривалій політичній системі. Вона дозволяє накопичувати політичний капітал з діяльності різних інституцій.

34. Друге слабке місце - відсутність нормальної зміни влади

З 2010 року Кривий Ріг фактично так і не пережив тривалого періоду, коли міською вертикаллю керувала б політична команда, не пов'язана з Вілкулами. Навіть короткий період Костянтина Павлова виник після прямої підтримки Юрія Вілкула у другому турі 2020 року.

Це означає, що оцінити, наскільки «незамінною» є нинішня кадрова система, практично неможливо: місто не мало повноцінної політичної ротації більше п'ятнадцяти років.

35. Третє слабке місце - бюджетний інформаційний ресурс

Будь-яка опозиція повинна конкурувати не лише з партією Вілкула, а з інформаційним полем, де міські програми, комунальні результати, соціальні виплати і допомога регулярно персоналізуються через керівників чинної системи.

Це не забороняє опозиції говорити. Але створює структурно нерівні стартові умови.

36. Що треба копати далі по самому політичному центру

повний аналіз голосувань 19 депутатів фракції «Блоку Вілкула» за 2021-2026 роки;
з ким фракція формує ситуативну більшість;
хто голосує разом із нею з інших фракцій;
кадрові призначення після 2010 року і політичне походження керівників;
усі рішення Ради оборони, доступні для публічного аналізу;
точне співвідношення грошей міського бюджету, приватних фондів та донорської допомоги у проєктах, які публічно презентує Олександр Вілкул;
сучасні активи та бізнес-зв'язки Олександра Вілкула після припинення обов'язкового декларування;
історію двох Land Cruiser, подарованих батькам у 2024 році;
партійне фінансування «Блоку Вілкула»;
донорів і витрати партії на виборах 2020 року;
повну карту медійних контрактів із частотою згадок обох Вілкулів;
співвідношення позитивних, нейтральних і критичних згадок на «Рудані»;
зв'язки з великими промисловими групами міста;
взаємини з «Метінвестом» до політики і після неї;
повний аудит великих міських підрядників за 2010-2026 роки;
структуру політичного впливу на районні ради;
персональні зв'язки голів районів із партійною вертикаллю;
роль фонду «Українська перспектива» у політичній та гуманітарній діяльності;
відмінність між бюджетною допомогою військовим та допомогою приватних структур;
хто фактично ухвалює політичні рішення перед ключовими сесіями міськради.

37. ПІДСУМОК: НЕ ДВА ПОЛІТИКИ, А ДВІ ПОЛОВИНИ ОДНОГО ЦЕНТРУ

Юрій Вілкул дає системі формальну легітимність. Він очолює міську раду, виконує обов'язки міського голови, керує найбільшою фракцією, підписує документи і представляє інституційне продовження влади, яку очолює з 2010 року.

Олександр Вілкул дає системі політичну енергію. Його ім'я носить партія. Він очолює Раду оборони. Він має національну політичну біографію. Після 2022 року отримав сильний образ організатора оборони міста. Він регулярно присутній у цивільному публічному житті Кривого Рогу навіть без посади міського голови.

Окремо кожна з цих ролей може мати абсолютно законне пояснення.

Але разом вони утворюють унікальну для міста систему подвійного політичного центру: батько контролює формальну муніципальну вершину, син займає вершину політичної публічності та оборонного контуру, а між ними знаходиться партійна фракція, кадрова вертикаль, бюджетна комунікація і десятиліття накопиченого впливу.

Саме тому питання про Кривий Ріг треба ставити не «чому Вілкул досі при владі?». Це занадто примітивно.

Правильне питання інше: чому за п'ятнадцять років місто так і не побудувало політичної системи, яка могла б працювати незалежно від одного сімейного прізвища?

Методологія: використані офіційні дані Центральної виборчої комісії, Криворізької міської ради, Реєстру декларацій НАЗК, Верховної Ради України, ЄДР/Opendatabot, офіційного міського порталу, судові рішення щодо Ради оборони, матеріали Української правди, Суспільного, Укрінформу, DOZORRO Transparency International Ukraine, «Першого Криворізького», «СВОЇ» та інші відкриті джерела. Факти відокремлені від авторських оцінок. Дані перевірені станом на вересень 2026 року.